Тема: Декоративно-прикладне мистецтво. Фантастичний звір
Мета: навчити учнів обирати формат, виявляти головне та другорядне під час
створення декоративної композиції; ознайомити з творчістю української народної
художниці
М.
Приймаченко;
розвивати асоціативну пам'ять, уяву, фантазію, уміння
аналізувати;
виховувати охайність під час роботи з художніми
матеріалами.
Матеріали та
інструменти: кольоровий
картон, гуаш, вушні палички, ємності з водою, серветки для витирання рук.
Зоровий ряд: комп’ютерна
презентація.
Музичний ряд: українські
народні мелодії.
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний
проектор
Тип уроку: комбінований урок.
Хід уроку
І. Організаційний
момент
Привітання. Перевірка готовності учнів до
уроку
ІІ. Актуалізація
опорних знань
Пригадайте, що
називають композицією образотворчого твору.
Як ви гадаєте, що таке
декоративна композиція?
Що зазвичай зображають у декоративних
композиціях?
ІІІ. Мотивація
навчальної діяльності
Яких тварин ви знаєте?
Яких із них можна
побачити тільки в зоопарках?
А які тварини не
живуть ані в наших домівках, ані на вулицях, ані в лісах, ані в полях і навіть
у зоопарках?
Учитель. Сьогодні ми помандруємо у світ видатної української художниці
Марії Оксентіївни Приймаченко і познайомимось із незвичайними героями її
творів, яких не можна побачити ані у природі, ані у зоопарку.
ІV. Викладання нового
навчального матеріалу
Учитель (упродовж розповіді
вчителя стиха лунає українська народна мелодія). Колись на Україні жила цікава
художниця. Її роботи зовсім не були схожі на роботи інших художників. Цю
народну талановиту майстриню звали Марія Оксентіївна Приймаченко.
Її твори дуже казкові,
а персонажі — загадкові тварини та птахи (демонстрування наочності).
«Починалося все це
так,— згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі
пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила
синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...»
Кожен приходив
подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їх
хати прикрасити.
Подивіться уважно на
її роботи (аналізування наочності).
Чи бачили ви таких
тварин та птахів у природі або в зоопарку?
Правильно, не бачили.
Тому що вони створені фантазією художниці.
Що вас найбільше
вразило у картинах Марії Приймаченко?
Зверніть увагу на
колірну гаму картин художниці. Які кольори переважають у її роботах?
Клас
М. Приймаченко «Чорна
мавпа»
V. Інструктаж
Учитель. Сьогодні ви також
фантазуватимете та створюватимете істот, яких не існує насправді.
Але для того, щоб ваші
роботи були цікавими, звернімо увагу, які прийоми використовувала відома
художниця.
Головний персонаж
кожного її твору виділяється за розміром та кольором. У її роботах є ще й
дрібні зображення квітів, листочків, дерев, орнаментів. Усе це робить картину
цікавою, але не заважає спогляданню головного персонажа.
А ще Марія Приймаченко дуже полюбляла яскраві
кольори. Тому її картини виглядають такими веселими, святковими.
VІ. Самостійна практична діяльність учнів Створення образу
неіснуючої тварини
VІІ. Актуалізація
набутих знань
Із творчістю якої
художниці ми познайомилися сьогодні на уроці?
Що відрізняє твори
Марії Приймаченко від творів уже відомих вам художників?
Яких тварин ми
сьогодні малювали?
Як звуть ваших тварин?
Де б вони могли мешкати?
VІІІ. Підбиття
підсумків уроку
Підбиття
підсумків (загальна оцінка уроку, перегляд дитячих робіт, демонстрування
кращих).
ІХ. Домашнє завдання. Принести різнокольоровий
папір, паперові серветки жовтого кольору, ножиці, клей; знайти вірші,
присвячені квітам.
Розвиток творчих здібностей учнів на уроках
образотворчого мистецтва
ІІ. Методичні технології в процесі навчання,
виховання та розвитку художньо-творчих здібностей школярів засобами
образотворчого мистецтва..............................................................................................................14
ІІІ. Колективна і індивідуальна робота........................................................25
ІV. Керівництво колективною і
індивідуальною роботою .........................27
V. Методичні вказівки до виконання
колективно-проектної роботи “Календар”..........................................................................................................29
VІ .
Порівняльна характеристика пасивних та інтерактивних
методів
навчання.......................................................................................... 30
VIІ. Висновки.......................................................................................................32
Вступ
На
сучасному етапі становлення національної системи освіти в Україні головним є
розвиток особистості, здатної до сприймання, розуміння і творення матеріальних
і духовних цінностей. Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, головною метою
української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації
кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, здатних
навчатися впродовж життя, створювати і
розвивати цінності громадянського суспільства. Система освіти має забезпечувати розвиток у дітей і молоді творчих здібностей,
їх підтримку і формування навичок самоосвіти і самореалізації.
Сучасна школа потребує ефективного вирішення
проблеми організації творчої роботи школярів, адже важливо, щоб навчальний процес
став для дітей не тільки оволодінням знаннями, без яких вони не зможуть
обійтися у повсякденному житті, але й викликав естетичне задоволення, палке
бажання йти шляхом свого розвитку, долаючи складні ділянки у навчанні, обходячи
невиразність та звичне ставлення до нього, знаходячи кожного разу щось нове,
привабливе і цікаве у почутому, побаченому й пережитому.
Про необхідність стимулювання й розвитку
творчих сил і можливостей учнів у навчальному процесі писали відомі українські
педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський. У своїх
науково-педагогічних пошуках вони прагнули визначити найважливіші шляхи
залучення дітей до наукової, технічної, художньої творчості, вивчали можливості
окремих навчальних дисциплін в організації творчої діяльності. Проблема
творчості дітей та молоді є предметом цілеспрямованого наукового пошуку вчених
у галузі філософії, культурології, естетики, психології та педагогіки. Так,
філософські, культурологічні та естетичні аспекти зазначеної проблеми знайшли
відображення в працях Є.Громова, В.Кутирьова. П.Лаврова, Б.Мейлаха та ін.;
психологічні особливості творчого розвитку дітей різних вікових груп вивчали
З.Богуславська, Л.Виготський, О.Запорожець, О.Леонтьєв, О.Лук, С.Рубінштейн;
дидактичні умови розвитку творчих сил і можливостей дітей висвітлювали у своїх працях Ю.Бабанський, В.Буряк,
Л.Кондрашова, І.Підласий, О.Савченко та ін.
Суттєвого значення у вирішенні проблеми розвитку
творчих здібностей школярів на уроках
образотворчого мистецтва у школі набули праці, що стосуються
художньо-естетичного виховання учнів різних вікових груп (Є.Антонович, Г.Біда,
В.Бехтерев, Н.Вєтлугіна, Є.Ігнатьєв, І.Кабиш, В.Кіреєнко, Т.Комарова,
Н.Сакуліна та ін.) та організації їх творчої роботи (І.Волков, Є.Ігнатьєв,
Б.Неменський та ін.).
Водночас слід зазначити, що проблема
організації творчої роботи учнів на
уроках образотворчого мистецтва залишається ще недостатньо висвітленою у
науково-педагогічній літературі. В умовах шкільної практики спостерігаються
протиріччя між метою і змістом навчання образотворчому мистецтву, між
завданнями, які намагаються вирішувати вчителі на уроках образотворчого
мистецтва, і методами розв’язання зазначеної проблеми. Дослідження стану
шкільної практики засвідчило вагомі суперечності, які існують, за словами
Б.Неменського, у викривленні уявлення багатьох учителів образотворчого
мистецтва про зв’язок завдань класної та
позакласної роботи.
Досвід педагогів-новаторів засвідчує, що на
уроках образотворчого мистецтва у загальноосвітній школі потрібно формувати не
професійні знання й навички, а забезпечувати загальний художній розвиток,
пробуджувати в дітях внутрішню потребу малювати, спостерігати за оточуючим їх
життям, осмислювати образи не тільки окремих предметів, але й свого
внутрішнього світу. Нагальна потреба у вихованні творчих особистостей не може
бути задоволена через відсутність теоретичних і практичних настанов з боку
дидактичної науки. За цих обставин ми вважаємо доцільним розвиток цілісної
творчої особистості в процесі занять образотворчим мистецтвом у початкових
класах, що потребує визначення дидактичних умов, які б дозволяли послідовно і
ефективно організовувати творчу роботу молодших школярів на уроках
образотворчого мистецтва.
I. Теоретичні засади організації творчої колективної роботи школярів на уроках
образотворчого мистецтва
1.1. Форми
організації навчання на уроках образотворчого мистецтва
Багаторічною педагогічною практикою навчальних
закладів найбільш раціональною формою
організації навчально-виховного процесу визначено урок.
За спрямованістю вирішення навчально-виховних
завдань уроки підрозділяють на навчальні і творчі. Але незалежно від своєї
спрямованості, мають загальну структуру
і встановлений регламент, відповідно до кожного вікового періоду. У структурі
уроку виділяють три частини — вступну, основну, заключну. Зміст кожного
структурного компоненту залежить від специфіки вирішення навчально-виховних
завдань. Так, на уроках навчального змісту дітям можуть бути запропоновані
образотворчі завдання, рішення яких здійснюється з натури, з пам'яті чи за
уявленням. А зміст творчих уроків може відрізнятися, у свою чергу, особливістю
їх виконання — на тему, запропоновану учителем ; на тему, обрану самою дитиною;
на тему запропонованого літературного тексту тощо.
У вступній частині уроку учитель намагається викликати інтерес до певного
предмету або явища, створює в дітей емоційний стан, який відповідає змісту
майбутнього завдання, пов'язує його з повідомленням теми.
Якщо передбачається виконання завдання з
натури, то далі діти обстежують запропонований об'єкт, знайомляться з
раціональними засобами його зображення чи виготовлення. При виконанні
образотворчого завдання з пам'яті дітям пропонується самостійно пригадати
найбільш важливі зовнішні ознаки певного об'єкта, з яким вони попередньо
знайомилися (особливості форми, кольору, положення у просторі на той час, коли
велося за ним спостереження та інше). Зрозуміло, що в цьому випадку відсутнє
демонстрування раціональних засобів виконання завдання, оскільки не буде
досягнений ефект самостійного пригадування і відтворення.
Особливість виконання завдання за уявленням
полягає в тому, що з дітьми можуть обговорюватися типові та конкретні ознаки,
які притаманні певному виду об'єктів. Крім того, їм пропонуються варіанти
засобів виконання окремих деталей об'єкта, якщо їх зображення чи виготовлення
може викликати в дітей певні труднощі.
В основній частині заняття здійснюється індивідуально-групове керівництво
діяльністю дітей, спрямоване на успішне виконання запропонованого
образотворчого завдання. Суть цього керівництва полягає в тому, що на основі
вивчення якості виконання завдання окремими дітьми і в залежності від змісту
виявлених типових помилок при зображенні з натури, вчитель надає допомогу дітям всієї групи (повторне
обстеження чи повторний показ раціональних засобів виконання завдання). Якщо
виявлені помилки нетипові, надається допомогу дитині індивідуально[5, c. 142-144].
При виконанні завдання за уявленням при
необхідності звертається увага тієї чи
іншої дитини на виявлену неточність, радить їй засоби, спрямовані на покращення
кінцевого результату.
Заключна частина призначена підведенню загальних висновків і
оцінки виконання дітьми запропонованого завдання. Крім того, під час аналізу
окремих робіт діти, під керівництвом учителя , засвоюють критерії оцінювання
вдало виконаного зображення або виробу.
1.2. Методи керівництва образотворчою діяльністю дітей
Усвідомлення мотивів і мети, що спонукають
людину до оволодіння образотворчою діяльністю, визначення основних психічних
процесів і утворень, які у своїй сукупності забезпечують її готовність до
оволодіння зазначеною діяльністю обумовлюють вибір методів і прийомів
навчально-виховного процесу.
Якщо навчання розуміти як цілеспрямований
процес, метою якого є формування готовності учня до оволодіння образотворчою
діяльністю, то методи слід визначати як систему засобів організації діяльності
педагога та учня, спрямованих на формування тих процесів і утворень, які
забезпечують цю готовність, тобто — здібностей, знань, умінь та навичок.
У сучасній практиці дошкільних закладів
найбільш ефективними методами навчання дітей образотворчій діяльності
визначалися: дослідницький метод; метод засвоєння слів-понять, які означають
еталонні властивості предметів та явищ; метод демонстрування раціональних
способів та засобів виконання запропонованого завдання; вправлення; усна
інструкція; бесіда; розповідь.
Дослідницький метод спрямований на формування
здібностей дитини до образотворчої діяльності, оскільки для неї створюється
ситуація, в якій формуються нові уявлення про зовнішні ознаки предметів та
явищ, або закріплюються засвоєні раніше уявлення в нових для неї умовах. Крім
того, дитина оволодіває логічною послідовністю та засобами сприймання об'єктів
або явищ. Суть цілеспрямованого поетапного обстеження об'єкта полягає в такому:
• сприймання
загального зовнішнього вигляду об'єкта;
• виділення
основних елементів об'єкта й визначення їх ознак (форма, колір);
• визначення
просторового положення цих елементів (зверху, знизу, зліва, справа, посередині)
та їх пропорційних співвідносин (більше, менше, однакові);
• виділення
другорядних (деталей, що входять до складу головних) елементів, якщо в цьому є
необхідність, і визначення їх ознак (положення в просторі, пропорційного
співвідношення);
• повторне загальне сприймання об'єкта.
Оволодіння системами сенсорних еталонів
невід'ємно пов'язане із засвоєнням слів, які фіксують ознаки предметів та явищ,
їх зв'язки і відношення. Для того, щоб слово засвоювалося як повноцінне
відображення суспільного досвіду, засіб виділення і систематизації чуттєво
сприйманих ознак і набувало функції знаряддя для індивідуальної дослідницької
діяльності дитини, — воно повинно органічно включатися у формування сприймання.
Зважаючи на це, перед вихователем стоїть
завдання визначити в процесі організації обстеження об'єкта чи явища найбільш
раціональну умову введення слів, що фіксують еталонні ознаки.
Метод спостереження, як і попередній метод,
спрямований на розвиток здібностей дитини до образотворчої діяльності. Він
полягає у цілеспрямованому, систематичному сприйманні зовнішніх ознак поведінки
людей, звірів, птахів, характерних ознак, тих чи інших явищ природи тощо. Але
на відміну від дослідницького методу, який, здебільшого, використовується для
визначення і фіксації зовнішніх ознак конкретного об'єкта в певному стані
(частіше у статиці) і положенні в просторі, — спостереження спрямоване на
визначення типових ознак певного виду предметів або явищ з метою їх
узагальнення (частіше в динаміці).
Спостереження повинне відповідати ряду вимог.
Воно має бути вибірковим, тобто виходити із чітко поставленої мети, визначати
певні ознаки предметів або явищ. Спостереження повинне бути плановим і
систематизованим, тобто проводитися послідовно і впродовж певного часу.
Метод демонстрування раціональних способів та
засобів виконання запропонованого завдання спрямований на оволодіння дітьми
спеціальних знань, тобто основ образотворчої мови (малюнок, лінія, колір,
композиція); різноманіття фарбуючих матеріалів, їх зображувально-виразних
можливостей; прийомів роботи в різних видах зображувальної техніки; підходів до
послідовності здійснення зображувального процесу. Тому він передбачає:
ознайомлення дітей з послідовністю виконання запропонованого завдання;
матеріалом і технічними прийомами роботи; виразними засобами, Що мають надати
кінцевому результату змістовну завершеність і естетичну оформленість.
В основі використання цього методу покладено
наслідування, що розглядається як особливий психічний процес, який містить у
собі засвоєння нових форм поведінки або виконання старих її форм у нових, незвичайних
умовах шляхом приведення власних дій відповідно з діями імітованої особи.
Разом з тим, як вважає О. В.Запорожець, у
наслідуванні виявляється кардинальне протиріччя. З одного боку, інтенсивне
керівництво, яке дає дитині готовий засіб вирішення завдання, позбавляє її від
помилок і прямо веде до необхідного результату, надзвичайно полегшує засвоєння
нових знань і умінь. Але з іншого — лише відома самостійність виконання
завдання може забезпечити певним чином цілковитість і глибину цього засвоєння.
Отже, вихователь, орієнтуючись на попередній
досвід дітей у виконанні завдань аналогічної складності, приймає рішення, в
якому обсязі необхідно здійснювати демонстрування способів і засобів виконання
того чи іншого завдання.
Оскільки цей метод спрямований на оволодіння
дітьми спеціальних знань, його використання потребує від вихователя необхідної
цілковитості інформації та високої майстерності виконання способів і засобів
вирішення майбутнього завдання.
Розвиток мовної регуляції моторних функцій має
велике значення у формуванні довільних рухів людини. За визначенням дослідників
(І.П.Павлова, П.Ф.Лесгафта, М.М.Щелованова, О.М.Леонтьева, О.В.Запорожця,
П.Я.Гальперіна та інші), лише завдяки слову ці рухи можуть набути того
довільного і свідомого характеру, який якісно відрізняє їх від так званих
довільних рухів тварин. Словесна система діє як у вигляді вказівок і вимог
оточуючих людей, так і у вигляді намірів самої дитини, сформульованих за
допомогою зовнішньої або внутрішньої мови.
Зважаючи на це, метод усної інструкції
використовується разом із обстеженням об'єкта й демонструванням засобів його
зображення. Але в деяких випадках, коли та чи інша дія вже сформувалася або
відтворюється у відносно постійних умовах, усна інструкція використовується як
самостійний метод.
Кожне завдання, яке пропонується дітям на тому
чи іншому етапі навчання, включає елементи вправляння. їх спрямованість
обумовлена необхідністю формування й закріплення не тільки здібностей, знань,
але й умінь та навичок — координування дій оката руки, розвиненості руки,
володіння засобами роботи запропонованих чи обраних випадках техніки.
Бесіда як один з методів дослідження
використовується втих випадках, коли виникає необхідність виявити міру
поінформованості, особливостей поглядів, ставлення окремої дитини чи всієї
групи до того чи іншого об'єкта, явища, події тощо. Вона є також ефективним
засобом спілкування. Бесіда передбачає, насамперед, активність вихователя, який
ставить запитання, частково на них дає відповідь, а частково спонукає дітей д°
висловлювання власної думки.
Результати бесіди дають підставу вносити певні
корективи в навчально-виховний процес.
Розповідь, підкріплена ілюстративним
матеріалом, сприяє збагаченню уявлень дітей про зміст майбутнього зображення.
Відомості, що містяться в розповіді, повинні бути, насамперед, достовірними, а
також викладені в доступній для дітей формі, виразною образною і емоційною
мовою.
Аналіз дитячих робіт як метод у практиці шкільного
закладу має різне призначення. Так. у сукупності з іншими методами дослідження
він може бути використаний дія вивчення особливостей психічного розвитку
дитини. Крім того, порівняльна характеристика дитячої продукції в певній
послідовності дає можливість визначити якість здійснюваного навчально-виховного
процесу і внесення при необхідності відповідних коректив. У навчально-виховному
процесі аналіз дитячих робіт використовується як засіб заохочення дітей до
образотворчої діяльності й стимулювання подальшого удосконалення досягнутих
результатів. Нарешті, цей метод дає змогу ознайомити дитину з критеріями
оцінювання вдало виконаного завдання, необхідними для характеристики як власних
робіт, так і робіт своїх однолітків.
Прийоми як складові частини методів навчання
використовуються для більш ефективного їх впливу на діяльність дитини. Так,
ігрові прийоми, сюрпризні моменти, проблемні ситуації, загадки тощо сприяють не
тільки створенню в дітей відповідного емоційного настрою на об'єкт чи тему
майбутнього зображення, але й активізують процес обстеження або спостереження,
сприяють засвоєнню засобів зображення.
Прийом створення проблемної ситуації сприяє
активізації розумової діяльності, пов'язаної із свідомим визначенням дитиною
найбільш оптимального варіанта в рішенні запропонованого завдання[10, c. 189-191].
Особливе значення мають прийоми, пов'язані з
наданням дитині допомога у виправленні допущених нею помилок — вказівка
вихователя на наявність і характер помилок; умовні позначення, що орієнтують
дитину на подальше їх виправлення: крапка, штрих, відбиток, залишений зворотною
стороною олівця чи пензля, пунктирна лінія і т. п., які спрямовані на координування
дій дитини щодо уточнення форми об'єкта. Специфіка цих прийомів полягає в тому,
що їх використання потребує від вихователя необхідності врахування
індивідуальних особливостей розвитку психіки дитини та набутого нею досвіду
оволодіння образотворчою діяльністю.
У період шкільного віку дитина оволодіває
основами особистісної культури, відповідними загальнолюдськими духовними
цінностями. Тому методи навчання, як і навчальний процес у цілому, спрямовані
на формування образотворчої діяльності, не повинні розглядатися як самоціль.
Вихователь повинен створювати умови не тільки для формування якостей і
особливостей психіки, що забезпечують успішність оволодіння безпосередньо
зазначеною діяльністю, але й для повноцінного виховання особистості, її
гуманізації, творчого потенціалу.
Сутнісна характеристика творчої роботи
молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва з погляду педагогічного
підходу передбачає розуміння її як особливого виду навчальної діяльності, що
містить у собі широкі можливості прилучення дітей до світу прекрасного в
дійсності й мистецтві, розвитку творчих сил і здібностей, пов’язаних зі
сприйманням, осмисленням і творенням прекрасного в повсякденному житті й
мистецтві, надання дітям педагогічної допомоги на основі взаєморозуміння та
співпраці в естетичному освоєнні навколишнього світу. Мета організації творчої
роботи молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва полягає в
ефективному використанні її можливостей в актуалізації, виявленні й
відображенні естетичного ставлення молодших школярів до навколишньої дійсності
й мистецтва.
Завданнями організації творчої роботи на
уроках образотворчого мистецтва є: стимулювання естетичного ставлення учнів до
дійсності й мистецтва, яке виражається в пробудженні інтересу до прекрасного,
художньо-естетичній орієнтації учнів, формуванні потреби учнів у спілкуванні з
прекрасним; збагачення естетичного досвіду учнів через сприймання прекрасного,
естетичну оцінку та осмислення художньо-естетичних явищ; оволодіння учнями необхідними уміннями творчої роботи на уроках
образотворчого мистецтва, що характеризується передачею художньо-естетичних
почуттів, втіленням художньо-естетичної уяви та створенням художньо-естетичного
образу.
Виділення закономірностей дитячої творчості
дозволило підкреслити важливість участі таких психічних процесів як уява,
уявлення, фантазія, сприйняття, мислення у становленні творчої особистості,
розвитку емоційно-чуттєвої сфери в отриманні знань учнями молодших класів.
Завдяки їх формуванню творчість молодших школярів набуває певної системності,
яка визначає індивідуальні особливості учнів.
Теоретичний аналіз надав можливість дійти
висновків, що ефективність організації творчої роботи молодших школярів на
уроках образотворчого мистецтва залежить від створення певних дидактичних умов.
Ними є: готовність вчителів до організації творчої роботи учнів на уроках
образотворчого мистецтва, що характеризується розумінням сутності творчої
роботи, усвідомленням мети та основних завдань, визначенням засобів її
організації; забезпечення змісту творчої роботи молодших школярів; поетапне
залучення молодших школярів до творчої роботи на уроках образотворчого
мистецтва, яке містить у собі емоційно-ціннісний, інформаційно-аналітичний,
інтегративно-образний, виконавсько-дієвий та підсумково-оцінний етап; системне
використання засобів естетичного впливу природного матеріалу, предметного
середовища та різних видів мистецтва на творчу роботу молодших школярів[3, c. 206-208].
ІІ.
Методичні технології в процесі навчання, виховання та розвитку художньо-творчих
здібностей школярів засобами образотворчого мистецтва.
Школа естетичного
виховання пройшла довгий шлях розвитку від авторитарного диктату до формування
творчої особистості, яка орієнтується в інформаційному потоці та спрямована на
гармонізацію духовних і матеріальних вимірів сучасного життя. Заснована на
принципах гуманізму, на домінанті загальнолюдських цінностей, науковості,
творчості система естетичного виховання художня педагогіка має великі
потенційні можливості, заслуговує на детальне вивчення і творче використання.
Професор Лещенко М. зазначає, що саме мистецтво розглядається фахівцями
як ефективний засіб збереження, самореалізації особистості учня, діагностики і
розвитку його обдаровань.
У середньому на
мистецтвознавчі предмети відводиться 7 годин від тижневого навчального навантаження
у початкових і 5 годин — у старших класах. Одночасно питома вага занять
школярів художньою діяльністю упродовж навчального дня досить висока (до 80
відсотків від усього робочого часу). Справа в тому, що мистецтво, особливо в
початковій школі, виступає методологією навчання. Природничі, математичні,
гуманітарні знання, уміння, навички формуються у процесі художньої діяльності,
тобто домінанта робиться на інтелектуальному розвитку, який проходить у
своєрідному мистецькому полі. Учитель використовує музику, хореографію, спів,
драматичну гру, образотворче мистецтво для глибокого усвідомлення,
запам'ятовування учнями математичних, філологічних і т.п. понять, формує
вміння переносити набутий досвід з однієї ділянки в іншу.
Атмосфера творчості,
акцентування особистісного, неповторного — передумова для розкриття духовного
потенціалу, виховання справжньої творчої індивідуальності.
З метою творчого
розвитку в учнів уяви фахівці
рекомендують вчителям проводити різноманітні бесіди типу: «Гігантське морозиво
масою 500 тонн», «Життя на верхівці кремового торта», «Яким ви собі уявляєте
птаха-зебру?», «Чи можете ви собі уявити асфальтову дорогу не нудного сірого
кольору, а у вигляді яскравих різнокольорових клаптиків?» тощо. Під час таких
бесід учитель з'ясовує, якими учні бачать неіснуючі об'єкти і втілюють свої
фантазії за допомогою олівців, фарб, пластиліну, різнокольорового паперу та
інших художніх засобів. Крім бесід, джерелом дитячої творчості можуть бути
мрії, сновидіння школярів. Учитель повинен мати на увазі, що зовнішній художній
прояв внутрішнього світу учня є не тільки засобом розвитку творчих здібностей
особистості. Він дає інколи єдину можливість виявити приховані тривоги,
занепокоєність, страх дитини перед чимось і запобігти виникненню дитячих
неврозів. З такими роботами педагог, як правило, часто ознайомлює батьків
учнів. Це допомагає дорослим краще зрозуміти власних дітей, а також запобігає
сімейним конфліктам.
Крім фантазії та
уяви, приділяємо серйозну увагу
розвиткові пам'яті учнів. З цією метою рекомендується проводити різноманітні
ігри, наприклад, «Гольф із заплющеними очима»: спочатку школярі розглядають
карту ігрового поля з різними перешкодами у вигляді корів, ям і т.п. Потім вони
повинні з заплющеними очима олівцем провести шлях м'яча до воріт, обходячи
зустрічні перешкоди. Виграє той, хто набере більше очок (за кожну правильно
обійдену перешкоду нараховується очко). Але такі ігри не повинні займати на
уроці багато часу, їх доцільно проводити в період переключення школярів з
одного виду практичної діяльності на іншу, коли рукам дітей потрібен
відпочинок. Здебільшого їх проводять під час прогулянок, екскурсій. При цьому
учні краще запам'ятовують форми, забарвлення рослин, споруд, машин та інших
об'єктів.
Оскільки на уроках з
образотворчого мистецтва широкі можливості надаються творчому самовираженню
учня, то він може самостійно вибирати тему, шлях інтерпретації. Заслуговує на
увагу методика добору тематики художньої діяльності. Існує правило, відповідно
до якого вчитель зобов'язаний забезпечити у класі розробку привабливих для
учнів ідей, розбудити в школярів бажання творчості. Зусилля вчителя у процесі
підготовки уроку мають бути спрямовані на вибір найбільш дійових стимулів
шкільних занять.
Існують різні
способи класифікації стимулів. Найзручнішою для користування є класифікація
залежно від завдань уроку. За такого підходу виділяються чотири групи стимулів:
1) для зміцнення сенсорної чутливості;
2) для розвитку пам'яті, уяви;
3)для забезпечення
ознайомлення учнів із різними художніми матеріалами;
4) для
сприяння оволодінню художньою технікою.
Наведемо приклад
розподілу різноманітних видів стимулювання за чотирма групами під час вивчення
теми «Дерева».
Перша група стимулів,
які розвивають сенсорну чутливість учнів — це організація виставок природних
матеріалів (кори, коріння, гілочок, листя, квітів, плодів, насіння різних
дерев), виробів із дерева (різьба по дереву, папір, меблі), а також фотографій,
слайдів, діаграм, ілюстрацій, які розповідають про життя дерев. Матеріали для
виставок збирають учні під час екскурсій або спеціально підбираються учителем.
Робота з виставленими експонатами передбачає, що учні будуть їх сортувати,
визначати відмінності та подібності між предметами, робитимуть їх опис.
Друга група
стимулів, які забезпечують розвиток уяви, пам'яті учнів: учитель спрямовує
школярів на словесний опис дерев з па м'яті, на фантастичні оповідання про
чарівні дерева і казкових лісових мешканців (дерева, які літають, рухаються,
мають дивовижне забарвлення, дерева-тварини, лісові феї, чарівники), на
драматизацію життя дерев та лісових мешканців, у тому числі фантастичних, на
прослуховування музики. Використання другої групи стимулів включає
безпосереднє спостереження, акцент робиться на розвиткові пам'яті, уяви.
Третя група
стимулів, які сприяють ознайомленню з різними художніми матеріалами: педагог
забезпечує наявність у класі багатого вибору художніх матеріалів: олівців,
крейди, фломастерів, чорнила, туші, фарб, різнокольорового паперу, клею,
ножиць, глини, пластиліну. У класі ведеться обговорення, якими художніми
матеріалами можна реалізувати творчий задум.
Четверта група
стимулів, які сприяють оволодінню учнями художньою технікою: учитель показує,
як за допомогою олівців, фарб, глини можна зобразити гілки дерев. Необхідно
підкреслити, що дітей слід ознайомлювати лише з технікою художньої діяльності.
Завершеного виробу (малюнок, зліпок дерева) педагог не демонструє.
Після того, як учитель визначить, яка з чотирьох груп має бути
використана на уроці, він може доповнити її стимулами з інших груп. Таким
чином, реалізується інтегрований підхід до навчання. Проте домінуюча група
стимулів (одна з чотирьох) має бути чітко визначена учителем для кожного
уроку.
Для здійснення керівництва
навчальною діяльністю учитель має володіти, як мінімум, п'ятьма видами
художньої техніки: рисунком, живописом, ліпленням, виготовленням гравюр і
декоративно-прикладною творчістю. Навчання малювання, на думку учених, особливо важливе для дитини, бо
вміння висловити свої думки, почуття за допомогою малюнка необхідні для
представників різних професій, а не тільки для художників. Методика викладання
малювання ґрунтується на концепції, яка стверджує, що навчити малювати можна
кожного школяра, але виховати справжнього майстра набагато складніше. Весь
процес навчання малювання спрямований на виявлення обдарованих дітей і
розвиток творчих здібностей кожної дитини.
Художні матеріали,
що використовуються для образотворчої діяльності, досить різноманітні. Це кольорове
чорнило і кольорова крейда, вугілля, олівці, фарби, фломастери, туш. Малюнки виконуються
на папері, картоні, пластику, дереві. Всіма засобами педагог заохочує
особистісну інтерпретацію учнями зображуваного об'єкта. Технікою малюнка школярі
оволодівають на такому рівні, який їм необхідний для творчого самовираження.
Простежується чітка послідовність дій педагога: спочатку зацікавити дитину,
стимулювати бажання творити, а потім навчити техніки, яка необхідна для
реалізації творчого задуму. Головним є не результат діяльності учня, а сам
процес залучення його у творчу атмосферу. У процесі викладання техніки
малюнка учитель повинен бути готовим використати методи прикладу, імітації,
обговорення, аналізу, інсценізації.
Учителям рекомендують
проводити заняття під музику, яка повинна бути ритмічною, різноманітною, але не
дуже швидкою. Наголошується, що учні здатні інтерпретувати на папері слухові
образи, які в них виникають.
Дітей привчають
створювати цілісні композиції, ознайомлюють з поняттям «близької і далекої
перспективи». Цьому сприяє вдало дібрана учителем тематика композицій для
школярів різного віку.
Для школярів
пропонується така тематика малюнків: «На кого я схожий?», «Коли я буду
великим», «Моя іграшка і я», «Я заробляю гроші», «Як я можу допомогти людям?»,
«Парад іграшок», «Дерево з різнокольоровим листям», «Сьогодні йде сніг». Також
дітей цього віку привчають до абстрактного вираження власних думок. Досить
ефективним виступає при цьому такий методичний прийом аркуш паперу з
намальованою посередині красивою формою, розмальованою орнаментами, спочатку
закривається, а потім швидко відкривається. Дитина намагається запам'ятати, що
нагадує малюнок і за допомогою уяви створює абстрактну композицію.
Дітям педагог
пропонує намалювати «Портрет однокласника», «Мій учитель», «Мій дідусь схожий
на ...», «Весна в нашому дворі», «Вогнище», «Земля, звідки родом мої батьки».
В абстрактних композиціях під музичний акомпанемент учні за допомогою різних
кольорів передають повільну і швидку, тиху й голосну музику.
Учні створюють такі
композиції: «Я граюсь у школі», «Людина, яку я бачив по телевізору», «Подорож
до Діда Мороза». Абстрактні картини учні малюють вугіллям, крейдою, слухаючи
в цей час музику.
Школярі створюють малюнки такої тематики: «Улюблений куточок класу», «Я
допомагаю сусідам», «Моя мрія», «Мій секрет» (розглядаючи малюнок, інші діти
намагаються його розгадати), «Національний костюм», «На ярмарку».
Учням пропонується така
тематика композицій: «Що я бачу із свого вікна», «Світ через замкову щілину»,
«Фантазія», «Ми співаємо східні пісні», «Як я святкую день народження своєї
країни», «Перші поселенці Американського континенту», «Острів Робінзона Крузо»,
«Вечірня служба в церкві». Повторюючи багато разів одну й ту ж форму,
наприклад, дерева, гори, будинку, школярі отримують абстрактні малюнки.
У роботах учнів
відображена така тематика: «Професія мого батька», «Відвідувачі у нашій
школі», «Шторм», «Підводне царство», «Як виглядає Земля з літака», «Церковні
свята», «Мій проект національного прапора», «Якби я був індіанцем» тощо. Створюючи
абстрактні малюнки, діти за допомогою різноманітних ліній, форм, фарб
намагаються передати свої думки, почуття.
Крім малюнка у зміст
образотворчого мистецтва входить живописна техніка. Зокрема, передбачається
виконання учнями робіт за допомогою фарб, які наносяться на тверду поверхню.
При цьому використовуються акварельні, клейові, емалеві фарби, гуаші, пензлі
різних видів. Зазначимо, що викладання живопису пов'язане з іншими видами
художньої творчості: створенням картин, настінних розписів, костюмів для
вистав, моделей з азбесту, паперу, картону, дерева, що вимагає формування
навичок з техніки використання
різноманітних пензлів та фарб.
Складовою частиною курсу є
кольорознавство, покликане сформувати в
учнів знання про основні кольори і практичні уміння створювати нові барви
шляхом змішування кольорів, підбирати і об'єднувати кольорові відтінки теплої
або холодної гами, передавати власний емоційний стан за допомогою ніжних, суворих,
сумних, веселих кольорів.
Увагу вчителів звертають на
те, що в процесі ліплення, моделювання, конструювання в учнів необхідно
розвивати просторову уяву, відчуття, вміння з частин створити ціле, подумки
розділити предмет на частини. На уроках рекомендується споглядати і
виготовляти народні керамічні іграшки (індійські, мексиканські, ескімоські та
інших народів), оскільки вони не тільки розвивають естетичний смак, а й несуть
інформацію про зарубіжні культури. З учнями
вчитель розмальовує глиняні фігурки домашніх і диких тварин, птахів,
їхні гнізда, людей різних національностей, іграшки, машини, літаки, посуд
(тарілки, чашки, глечики), а також виконувати скульптурні композиції («На
фермі», «На вулиці», «У садку»). 3а допомогою паперу, картону, дерева,
дроту виготовляються моделі кораблів,
фортець, будинків. Матеріалом для створення різних рельєфів служать глина,
пісок, гіпс, вода. З учнями 5 — 7-х класів рекомендується ліпити гончарні
вироби, виконувати об'ємні зображення голови людини, моделювати з дроту
фігурки тварин, людей. Ліплення абстрактних форм, виконання з паперу, дроту
реально неіснуючих об'єктів спрямоване на поліпшення просторового сприймання
дітей, розвиває їхній творчий потенціал.
Програма художньої
діяльності охоплює різноманітні способи ручної обробки матеріалів і друкування
відбитків. Учні виготовляють дерев'яні і гумові штампи, нескладні трафарети,
друкувати картоплею, листям. Школярі 4 — 7-х класів, використовують ті ж самі
матеріали, виконують складнішу роботу: друкують пейзажі, абстрактні орнаменти,
виготовляють особисті печатки, різноманітні трафарети.
Складовою частиною естетичного розвитку є
декоративно-прикладне мистецтво, якому приділяється серйозна увага в школах.
Програма з декоративно-прикладного мистецтва інтегрує елементи малюнка,
живопису, ліплення, моделювання, конструювання, граверні роботи. Учнів
залучають до декоративно-прикладної творчості, під час якої діти практично
пізнають зв'язки між різними видами мистецтва, виробляють навички художнього
оформлення середовища: класних приміщень, домашньої обстановки, предметів
навчальної діяльності, побуту. Головною метою декоративно-прикладної творчості
є навчити школярів естетично насичувати і перетворювати навколишнє середовище.
Водночас естетизовані предмети побуту і навчання виступають важливими засобами
виховання в учнів потреби бачити і створювати красиве у щоденному житті.
На думку багатьох
фахівців, вирішальним для вчителя у процесі естетичного виховання є вміння
створювати в класі творчу атмосферу, адже обдаровану індивідуальність можна
виховати лише у відповідних умовах.
Суттєвим методичним
компонентом виступає технологія організації групових форм роботи. Наведемо
приклад двох підходів до організації групової діяльності учнів:
1) клас ділиться на групи,
кожна з яких діє незалежно від іншої;
2) робота кожної групи підпорядковується
спільній меті, при цьому клас утворює велику групу, яка складається з
мікрогруп.
Під час реалізації першого
підходу виділяється кілька способів поділу учнів:
— Клас ділиться на групу навчання нового
виду художньої діяльності (друкування
картопляним штампом) і групу, що займається освоєним видом роботи
(малювання). У той час, як одна група дітей виконує завдання, що не викликає
особливих ускладнень, учитель має змогу
детально навчити учнів
першої групи оволодіти засобами
нової художньої техніки. Потім функції груп змінюються. Після того, коли всі учні опанують новий вид
діяльності, вони можуть продовжити роботу індивідуально або у складі однієї
великої групи.
— Для зменшення часу інструктажу кожного учня,
учитель поділяє клас на 3 — 4 групи. Наприклад, одна частина дітей розглядає
ілюстрації до книжки з метою знаходження якомога більшої кількості предметів
визначеного кольору, форми (цей вид роботи бажано проводити у формі гри «хто
більше побачить, знайде»), друга група учнів вирізує з журналів кольорові
картинки для виготовлення колажу, третя
— розфарбовує заготовлені зразки овочів, фруктів, четверта — зайнята ліпленням, а п'яту
групу школярів учитель навчає малювати фігурки тварин.
— Клас ділиться на групи з двох осіб так, щоб у
кожній парі одна дитина володіла новими прийомами художньої діяльності і могла
навчити свого напарника. Потім знову вчитель ділить клас на кілька груп і
кожній дає специфічне завдання з використання нових матеріалів. Наприклад,
одна група малює тільки чорними, білими і сірими кольорами, друга — одним
кольором і його відтінками, третя — з тією ж метою застосовує фломастери.
Після практичної діяльності учні, зіставляючи результат роботи членів
різних груп, доходять висновку про доцільність вираження почуттів, емоцій тим
чи іншим кольором. Під час групової діяльності досвідчений учитель вміло чергує
детальні, тривалі дискусії з короткими чіткими вказівками, адресованими всьому
класу. Важливе значення має зміна тривалих (20 — 40 хв.) практичних занять на
короткочасні.
Наступний спосіб
утворення груп є ефективним для розвитку просторового мислення школярів, коли
одна й та ж робота виконується одночасно на площині і в просторі. Наприклад,
частина дітей ліпить глечик, а інші — малюють його на папері. Інший підхід до
організації групової діяльності є складнішим, оскільки передбачає високий
рівень саморегуляції школярів, дії яких здійснюються у чотири етапи:
1) визначення мети діяльності;
2) планування роботи;
3) реалізація намічених планів;
4) аналіз отриманих результатів.
Учитель забезпечує
необхідну поетапність дій школярів, враховуючи те, що його роль змінюється
залежно від досвіду групового спілкування учнів. На початковій стадії залучення
дітей до групової діяльності вчитель повинен створити такі умови, за яких учні
самі доходять висновку про необхідність планомірного дотримання чотирьох
етапів. Наприклад, учні 5 класу вирішили створити колективну картину «Весна».
Кожна дитина, за власним бажанням, малює якийсь предмет, що символізує весняну
пору (квітку, пташку, сонце, траву), потім вирізає і наклеює його на великий
загальний лист паперу. Часто трапляється так, що більшість дітей малює квіти, а
ніхто не зображує птахів. Учні переконуються, що без попереднього розгляду
змісту малюнків важко створити чудову картину.
Таким чином,
виробляється звичка планувати діяльність. Обговорення можливого використання
різних художніх засобів удосконалює етап реалізації творчого задуму. І підсумкове
запитання учителя: «Як би ми могли покращити картину?» привчає дітей до
аналізу їхньої діяльності. З нагромадженням школярами навичок групової роботи
роль учителя як контролера має бути більш завуальована.
Тематика групових
завдань досить різноманітна і пов'язана з інтересами учнів («Мої друзі»,
«Чарівний сад» тощо). Групові форми роботи реалізуються під час виготовлення
газет, ляльок, декорацій, костюмів для вистав, різноманітних стінних прикрас
великого розміру. Всі ці види групової роботи набувають часто форму проектів,
коли протягом усього навчального дня займаються, наприклад, випуском газети,
яка містить матеріал з математики, природознавства, соціальних дисциплін.
Інколи розпочату на уроці роботу варто продовжити і в позаурочний час. Так
нерідко трапляється з підготовкою і постановкою спектаклів, виготовленням
панорам, діорам.
Учителів спрямовують на уміле поєднання індивідуальних, групових і
фронтальних форм навчання, що збагачує методику викладання різних видів
художньої творчості.
Поряд з формуванням навичок
практичної художньої діяльності вчителі виховують високу духовну культуру в
учнів — здатність сприймати й аналізувати естетичні явища в мистецтві. На
педагогів покладається відповідальність за розширення кругозору учнів, за
розвиток їхньої фантазії, уяви. Тому першочергового значення набувають бесіди
про творчість митців різних шкіл (імпресіоністів, фовістів, експресіоністів,
кубістів, сюрреалістів, абстракціоністів, модерністів). Учителі використовують
різноманітні методи навчання естетичного сприймання (словесні, наочні,
практичні). При словесних методах практикуються бесіди, серед яких
найефективнішими вважаються короткотривалі (5 — 10 хв.), що проводяться на
кожному уроці й супроводжуються демонстрацією слайдів, репродукцій, цікавою
інформацією про життя і творчість художників.
Характерним
прикладом наочних методів навчання естетичного сприймання є попередня
організація педагогом виставок, ілюстрацій, репродукцій. Упродовж кількох днів
учитель дає учням можливість самостійно, в довільній формі, розглядати
виставлені роботи, у такий спосіб ненав'язливе залучаючи дітей до мистецьких
творів. Потім проводиться обговорення побаченого. Крім демонстрації слайдів,
репродукцій, ілюстрацій, також використовуються фільми, кінофрагменти. Досить
важливим і корисним є якомога ширше ознайомлення дітей з оригінальними творами.
Воно реалізується під час екскурсій до музеїв, художніх галерей, майстерень
місцевих художників.
До практичних
методів навчання естетичного сприймання належать такі способи організації
діяльності, які спрямовують дитину до художнього твору з метою розв'язання
певних естетичних проблем. Від професійної підготовки вчителя повністю
залежить вмілий добір таких мистецьких творів, цінностей, які відповідають
певному виду художньої діяльності учнів. Так, у процесі виготовлення колажів
необхідно виявити фантазію, вигадку, тому цілком закономірним є інтерес учнів
до робіт визнаних у фантастичному жанрі майстрів — Далі, Клее. Заслуговує на
увагу спосіб, який ставить учня в ситуацію аналогічну тій, в якій перебував
художник, працюючи над своїм твором. Для того, щоб допомогти дітям зрозуміти,
чому імпресіоністів називають «художниками світла», вчителі організовують в
сонячний день екскурсію в природу, де на відкритій місцевості учні малюватимуть
пейзажі. Повернувшись до класу, учитель приводить бесіду про відмінності в
роботі художника в приміщенні й на природі.
ІІІ. Колективна і індивідуальна робота.
За формою організації заняття по образотворчій
діяльності можуть бути колективними і індивідуальними , коли кожна дитина
виконує свою роботу, втілюючи в ній свій задум. Якщо ж дитині важко самостійно
ухвалити рішення, допомагаємо їй —
навідними питаннями, бесідою або пропозицією свого варіанту для втілення
задуму, але при цьому враховуюмо особливості кожної дитини і скореговуємо втручання. Наприклад, одна дитина робить все
емоційно, прагнучи як найшвидше закінчити роботу (тут необхідно звертати увагу
не на кількість виконаної роботи, а на якість). Інший же робить поволі, боячись
зіпсувати роботу (тут можна підбадьорити дитину, вселити упевненість в його
силу). Якщо ж у дитини залишилася боязнь перед початком роботи, можна працювати з ним нарівні, як би в чотири руки.
Враховуючи індивідуальні інтереси кожної дитини, по можливості надаючи вибір
вподобаної техніки діяльності.
Найбільш успішна спільна діяльність на заняттях з
образотворчого мистецтва реалізується в колективній творчості дітей, оскільки
вона більше містить в собі творчий початок. Частіше всього колективні
переживання асоціюються у дітей з радісними емоціями. В колективній праці
дитина усвідомлює, що в загальній роботі є і його частка внеску, частинка його
«я».
Колективну форму співпраці можна використовувати у
всіх вікових групах, починаючи з молодшого віку. Систематичне і цілеспрямоване
педагогічне керівництво підвищує рівень активності дітей. Для цього поступово ускладнюємо тематику занять, що
спонукає дітей до сумісних дій.
Спочатку об'єднуються індивідуальні роботи в загальні.
В подальші заняття включаю ігрові ситуації, примушуючи дітей об'єднуватися в
сумісні дії. Наприклад, використовувався такий вид сумісної діяльності, як
малюнок на загальних листах («Квіти на лужку». Діти, варіюючи готові роботи, різноманітні
форми, вчаться створювати барвисті композиції. Мимовільно діти починають
придивлятися до того, як працюють товариші, з'являється бажання спробувати
зробити так само. Це створює основу для завдань, виконання яких залежить від
узгодженості дій всіх учасників.
Художня діяльність — це важливий засіб етичного,
естетичного виховання дітей. Твори образотворчої творчості багатообразні.
Кожний твір наповнений красою, добром, радістю; він несе в собі фантазію,
захоплюючу дітей і дорослих в світ казки.
Заняття можна організувати з різними казковими
ефектами, використовувати музичний супровід.
Знайомство дітей з творами митців допомагає їм увійти
до світу прекрасного, учить бачити і відчувати неповторне поєднання фарб
природи, будить потребу любити і радіти життю, підвищує емоційно-естетичну
культуру.
ІУ. Керівництво
колективно-проектними роботами.
Виконання колективно-проектних завдань розвиває у
дітей уміння домовлятися між собою, підпорядковувати свої інтереси і бажання
загальній цілі, виховує відчуття товариства, взаємодопомоги, формує
відповідальність, розвиває ініціативу і кмітливість. При виконанні
колективно-проектних завдань діти вчаться планувати майбутню роботу, погоджуючи
свої дії із загальним планом, продумувати послідовність її виконання, підбирати
і використовувати потрібний образотворчий матеріал.
В той же час в колективно-проектних роботах яскраво
розкриваються індивідуальні особливості дітей, формуються творчі навички.
Керівництво колективно-проектними роботами має свою специфіку і в організації
дітей, і в підборі матеріалу, і в характері попередньої роботи, і в змісті
самої діяльності. Так, відповідно до змісту і призначення роботи я організовую
дітей по два або шість чоловік, при цьому ураховую спільність інтересів і
можливості кожної дитини. Наприклад, діти можуть працювати одночасно або
послідовно на одному листі паперу.
Успіх колективно-проектних робіт багато в чому залежить від попередньої
підготовки: спостереження явищ оточуючої дійсності; перегляд репродукцій,
предметів декоративно-прикладної творчості, читання художньої літератури,
слухання музики. Це служить основою для бесіди з дітьми по темі завдання.
Визначається напрям і об'єм роботи, її зміст, образотворчі матеріали і
устаткування практичне призначення. Особливу увагу надається послідовності
виконання роботи, її розподілу між дітьми з урахуванням їх інтересів і
індивідуальних здібностей.
За змістом
колективно-проектні роботи можуть бути декоративними і сюжетно-тематичними.
Основою для їх виконання служать знання і уміння, придбані дітьми на заняттях
наочного (з натури), декоративного або сюжетного малюванням, або аплікацією.
Колективна діяльність припускає творче використовування знань, умінь в нових
комбінаціях, внесення різноманітних елементів в зміст, композицію, колірне рішення.
Для колективно-проектної роботи можуть бути
використаний наступні види художніх робіт:
1. Оформлення виставок
2. Оформлення подарунків
3. Оформлення приміщень
4. Виконання костюмів і їх атрибутів.
5. Виконання декорацій для сцени
6. Виготовлення фігур, що рухаються, ляльок.
7. проектування дитячого майданчика
8. «Різдвяний вертеп»
9. «Календар» .
V. Методичні вказівки до виконання
колективно-проектної роботи “Календар”.
Кожний
на окремому аркуші виконує обраний сюжет, потім складається і оформляється
«календар в картинках». В такій колективній роботі важлива послідовність
розміщення окремих дитячих робіт і смисловий зв'язок між ними. Будь-яка
колективно-проектна робота повинна відрізнятися чіткістю і простотою
композиції, нескладністю змісту.
Перед
початком роботи бажано розглянути з дітьми фотографії з пейзажами міста,
краєвидів рідного краю, провести екскурсію на природу. Пригадати характерні
особливості будови дерев, їх порівняння, об’єднання в композицію. Це допомагає
створити свій «художній образ». Діти виконують замальовки з натури, з подальшою
доробкою по пам’яті.
При
виконанні індивідуального напрямку роботи дітей групую по 10-12 чоловік. Кожна
дитина робить тільки свою частину. Відповідно до свого задуму композиції,
дитина підбирає фон потрібного кольору. Коли робота закінчена, діти розглядають
малюнки, оцінюють їх, обирають кращі роботи за композицією, кольоровим рішенням
і складають загальну композицію календаря.
Ця
робота може проводитися по-іншому. Наприклад, одна підгрупа виконує пошуки
композиції пейзажу за місяцем календаря, інша —— продумує оформлення сторінки
календаря. В процесі роботи вони вчаться допомагати один одному.
Другий
спосіб організації колективно-проектної роботи є складнішим. Завданням є таке,
коли діти індивідуально виконують частину роботи, знаючи наперед загальну тему,
а потім об'єднують свої зображення в одну композицію. Дається загальна тема,
над якою діти працюють самостійно, тобто вони самі розподіляють обов'язки (хто,
що робитиме), погоджують свої дії, уточнюють розміри, пропорції частин і
компонують всі зображення відповідно до задуму. Вказівки до цього колективного
виконання завдання я чітко висловлюю на початку заняття, щоб діти могли усвідомлено
працювати.
Колективно-проектна
робота має величезну нагоду для розвитку у дітей творчої уяви, фантазії. Цей
вид образотворчої діяльності доступний не тільки для обдарованих дітей, ним
можуть займатися діти шкільного віку. Діти створюють продукт своєї творчості,
який доставляє радість всім.
VІ .
Порівняльна характеристика пасивних та інтерактивних
методів
навчання.
Критерії
порівняння
|
Пасивні
методики
|
Інтерактивні методики
|
1.
Обсяг інформації.
|
За
короткий проміжок часу можна ознайомитись з великим обсягом інформації.
|
Невеличкий
обсяг інформації потребує значного часу.
|
2.
Глибина вивчення змісту.
|
Як
правило, орієнтовані на рівень знання й розуміння.
|
Учні
освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез,
оцінка).
|
3.Відсоток
засвоєння.
|
Як
правило, невисокий.
|
Як
правило, високий.
|
4.
Контроль над процесом навчання.
|
Викладач
добре контролює обсяг і глибину вивчення, час і процес навчання. Результати
роботи учнів передбачені.
|
Викладач
має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і перебігом
навчання. Результати роботи тих, хто навчається, менш передбачені.
|
5.
Роль особистості педагога.
|
Особисті
якості педагога залишаються в тіні, він виступає як «джерело» знання.
|
Педагог
більш розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор.
|
6.
Роль учнів.
|
Пасивна:
учні не приймають рішень щодо процесу навчання.
|
Активна:
учні приймають вадливі рішення щодо процесу навчання.
|
7.
Джерело мотивації навчання.
|
Зовнішнє
(оцінки, педагог, батьки, суспільство).
|
Внутрішнє
(інтерес самого учня).
|
Висновки.
В психолого-педагогічній літературі міститься обґрунтоване ствердження,
що формування творчої особистості може здійснюватися творчим педагогом.
Радченко І.П. розкриває особливості розвитку
творчості, активізацію творчої діяльності обґрунтовує Іванов А.Ф., шляхи
та форми підготовки школярів до творчої діяльності визначає Храмова А.Ф., а
питання викладання навчальної дисципліни як творчої діяльності вчителя
розкриває Краєвський В.В.
Дидактичні умови розвитку творчих здібностей учнів на заняттях
образотворчого мистецтва зумовлюються сукупністю компонентів процесу
навчання-пізнання та творчості: соціально детерміновані цілі художнього
навчання; зміст, структурні зв’язки всіх ланок
навчання; протиріччя, принципи навчання; методи навчання; психологічна
своєрідність навчання; види навчання та їх психолого-педагогічне обґрунтування;
форми організації навчання та учіння; оцінку
результатів навчання-учіння.
Таким чином, виховання сприйняття, як і розвиток творчих здібностей в
цілому повинно базуватися не стільки на розвитку фізіологічних почуттів,
перцептивних властивостей людини, що більш є доцільним для розвитку образотворчих
здібностей, стільки на розвиток специфічних особливостей творчого мислення в
тісному зв’язку з цілісно - орієнтованою діяльністю свідомості.
Формування потреби в художній творчості залежить від педагогічних
настанов, тобто дидактичних умов і регуляції навчально-творчої діяльності учнів
у відповідності етапних завдань процесу художнього навчання.
Ми розуміємо під дидактичними умовами художньо-творчої діяльності учнів
на заняттях образотворчого мистецтва всі
вихідні положення навчання, котрі визначають зміст, методику і форми
організації навчально-виховного процесу. Навчальні завдання повинні передбачати
завдання творчості, в тому разі і завдання розвитку художньо-пізнавальної
діяльності. Тому педагог повинен визначати рівні розвитку пізнавальної та творчої
діяльності. Організація навчального
процесу потребує не тільки виявлення і
розвитку індивідуальних художніх якостей, але і перш за все в оволодінні тих
видів і способів пізнавальної діяльності, котрі складають методичну основу
розвитку художньо-творчих здібностей. Це не виключає, а передбачає розвиток так
же індивідуальних властивостей особистості.
Визначив мету художньо-творчої діяльності учнів за темою уроку та методи
пізнавальної діяльності, педагог створює умови протікання художньо-пізнавальної
діяльності школярів.
Таким чином, розвиток художньо-творчих здібностей можливо лише у
цілеспрямованій практичній діяльності з поетапним ускладненням пізнавальних,
практичних завдань. Визначальне місце у навчальному процесі має структурна
організація пізнавальних дій до спостережливості, уяви і творчої фантазії.
Творча активність є складовою пізнавальної активності і всебічного
художньо-естетичного розвитку особистості. Тому основою динамічного розвитку
творчих здібностей учнів може бути спеціально розроблена система завдань,
побудована за принципом поступового підвищення рівня пізнавальних дій.
Різнобічна пізнавальна діяльність повинна сполучатися з конкретними практичними
вимогами і з вихованням відповідального відношення до учіння. У формуванні пізнавальної
діяльності на заняттях образотворчого мистецтва педагог повинен враховувати
інтереси і спрямованість учнів на досягнення загальних позитивних результатів.
Список використаної літератури
1.
Волкова Н. Педагогіка: Посібник/
Наталія Волкова,. - К.: Академія, 2001,, 2002. - 575 с.
2.
Кузьмінський А. Педагогіка:
Підручник/ Анатолій Кузьмінський, Віталій
Омеляненко. - К.: Знання-Прес, 2003. - 418 с.
3.
Максимюк С. Педагогіка: Навчальний
посібник/ Світлана Максимюк,; М-во науки і освіти України, Рівненський держ.
гуманіт. ун-т. - К.: Кондор, 2005. - 670 с.
4.
Мойсеюк Н. Педагогіка: Навчальний
посібник/ Неля Мойсеюк. - 4-е вид., доп.. - К., 2003. - 615 с.
5.
Пальчевський С. Педагогіка:
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан
Пальчевський,. - К.: Каравела, 2007. - 575 с.
6.
Томашевський В.В. Деякі аспекти
організації творчої роботи молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва
// Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського: Зб. наук. пр. “Підготовка майбутніх
вчителів образотворчого мистецтва: проблеми та досвід”.– Спец. вип.— Одеса,
2002. – С. 216—219.
7.
Томашевський В.В. Проблема та
умови організації творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва // Рідна
школа.—2000.— №9.— С. 66-67.
8.
Томашевський В.В.Розвиток творчих
здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Рідна школа. –2000. –
№4. – С. 48-49.
9.
Фіцула М. Педагогіка: Навчальний
посібник/ Михайло Фіцула,. - 2-ге вид., виправлене, доповнене. - К.:
Академвидав, 2005. - 559 с.
10.
Ягупов В. Педагогіка: Навчальний
посібник/ Василь Ягупов,; Ред. С. В. Головко (гол.), Т. В. Ян-голь. - К.: Либідь, 2002. - 559 с.
Майстер-клас
Нестандартні форми роботи
Ігровий метод
Техніка малювання кавою
Немає коментарів:
Дописати коментар